Нові навчальні плани: іноземна - без вчителів, інформатика - без комп'ютерів

Нарешті, ми і випередимо Європу. Щоправда, як завжди: за рахунок фізичного та психічного здоров’я наших дітей… Українські школи забезпечені 1 комп’ютером на 27 учнів, у Японії, Німеччині, США ‒ 1 на 2 учні…

1 березня завершується обговорення трьох варіантів нових Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів. Аж 8 днів (!) на цю процедуру відвело Міністерство освіти, молоді та спорту України, опублікувавши їх 21 лютого.

Для тих, хто не дуже посвячений у таємниці освітянської кухні зазначимо, що навчальний план ‒ це один із найважливіших документів освітянської галузі. Він регламентує розпорядок шкільного життя не лише в контексті того, що будуть вивчати учні, але і те, скільки годин вони будуть перебувати в шкільному приміщенні, яке матимуть тижневе та річне навантаження, яку заробітну плату отримуватимуть педагоги, яка сума коштів буде затрачена на видання підручників та ще багато чого іншого. Тобто, мова йде про документ, який насправді мав би засвідчити серйозні системні зміни в освіті, тим більше, що він має дуже великий ареал поширення. Типові навчальні плани, про які йдеться, стосуються учнів 5-9 класів, які складають майже 60% учнівського контингенту.

Що ж нового принесуть вони у нашу багатостраждальну, безліч раз, але невдало, «реформовану» школу.

Елементарний аналіз цього документа дає підстави зробити досить сумний для українських школярів та їхніх батьків висновок: запровадження цих навчальних планів неминуче зумовить суттєве перевантаження учнів. Тобто, усі розмови стосовно розвантаження дітей, насправді є не чим іншим як добре завуальованою неправдою.

Так, третій варіант Типового навчального плану передбачає, що тижневе навантаження в учнів, скажімо, 8 класу має бути 36 навчальних годин на тиждень разом із фізкультурою. Тобто, чотири дні упродовж тижня восьмикласник буде мати сім уроків щодня, і одного дня – вісім. У редакції Закону України «Про загальну середню освіту», що діяла до липня 2010 року, була встановлена норма за якою тривалість навчального року мала складати 190 робочих днів, тобто 38 робочих тижнів.

Елементарний розрахунок підказує, що за такого навчального плану восьмикласник упродовж навчального року матиме навантаження, що дорівнюватиме 1368 год. Таке навантаження на 418 годину перевищує норму, яка була встановлена чинним законодавством (частина 2 статті 16 Закону України «Про загальну середню освіту»), і діяла до липня 2010 року.

Чому діяла? Та тому, що у липні 2010 року Верховна Рада України під натиском окремих членів профільного комітету, нехтуючи думкою багатьох відомих учених і практиків, ліквідувала 12-річне навчання у школах і паралельно зупинила дію цих норм закону. А Міністерство освіти і науки, молоді та спорту отримало право самостійно визначати тривалість і напруженість навчального року. Чим воно і скористалося.

Значне збільшення навчального навантаження передбачено не лише для учнів 8 класу. Те ж саме стосується і п’ятикласників (збільшення проти колишнього нормативу на 318 год.), і шестикласників (на 432 год.), і семикласників (на 440 год.).

Цікаво, що в Англії річне навчальне навантаження учнів середньої школи складає 893 астрономічних години, у Бельгії – 849, у Іспанії – 810, у Німеччині – 705. Ось тут, нарешті, ми і випередимо Європу. Щоправда, як завжди: за рахунок фізичного та психічного здоров’я наших дітей.

У цьому контексті, мабуть, буде доречним згадати те, що навчальні плани радянської школи в середині 70-х років минулого століття встановлювали для учнів 5-8 класів тижневе навантаження обсягом 30-32 години, включаючи фізкультуру. І тоді це також вважалося значним перевантаженням учнів.

То яким же воно буде після введення в дію нових навчальних планів?

Роздути новий навчальний план освітянське міністерство України планує, в основному, за рахунок трьох предметів: іноземної мови, фізкультури та інформатики. У значущості та важливості цих предметів ніхто не сумнівається. Майбутній громадянин має знати кілька іноземних мов, вести здоровий спосіб життя та володіти комп’ютером. Але чи зможе наша школа розбудувати такі, з дозволу сказати, «потьомкінські села»?

За даними НАПН України близько п’ятисот шкільних будівель перебувають в аварійному стані, понад 3 тис. потребують капітального ремонту. Менше ніж половина загальноосвітніх шкіл забезпечені спортивними майданчиками з мінімально необхідним обладнанням. У кожній десятій школі немає спортзалу, а 40% із тих, що є ‒ не відповідають сучасним вимогам. Можливо до дня «х», коли нові навчальні плани вступлять в силу щось зміниться? Навряд, адже у п’ятому класі такі навчальні плани мають бути запроваджені, починаючи з 2013 р. А за сьогоднішніх умов фінансування освітньої галузі про серйозні зрушення в цьому питанні не можна і мріяти.

Так, за даними Рахункової палати України в Житомирській області у 2009-2011 роках на капітальні потреби закладів освіти спрямовувалося лише 3,4% коштів із загального бюджету видатків на утримання закладів освіти. Аналогічною є ситуація і в інших областях. То де будемо проводити уроки фізкультури?

Не кращими є й умови для розширення кількості навчальних годин із інформатики. За останніми даними українські школи забезпечені 1 комп’ютером на 27 учнів. Для порівняння: у Франції 1 – комп’ютер на 3 учнів, у Польщі 1 на 7, у Японії, Німеччині, США ‒ 1 менше ніж, як на 2 школярів. А якщо додати до цього те, що із 27 шкільних українських комп’ютерів майже 40% застарілі, основна маса педагогів має низький рівень інформаційно-технологічної культури (зокрема й тому, що заробітна плата не дозволяє придбати комп’ютер для власного користування), половина сільських шкіл ще не можуть комфортно користуватися Інтернетом ‒ то намір значно збільшити кількість годин на вивчення інформатики сприймається як насмішка. Або як формування підгрунття для лобіювання інтересів тих, хто гріє руки на державній програмі комп’ютеризації закладів освіти. А там обсяги фінансування досить гарні…

Ще більш цікавішою є ситуація з іноземною мовою. Тут головна проблема ‒ кадри і підручники. Заробітна плата учителя-початківця, який щойно закінчив педагогічний вищий навчальний заклад, і приїде в село викладати іноземну мову за місячну ставку (навіть якщо вона буде) отримуватиме такі гроші, що їх гарний перекладач у столиці заробить якщо не за кілька годин, то за кілька днів. А коли іноземну мову будуть викладати за сумісництвом фізики, хіміки, математики, учителі фізкультури (як це є зараз) ‒ то від збільшення кількості уроків із цього предмету, якість знань аж ніяк не поліпшиться.

Тут доречно буде згадати, що в колишньому СРСР, коли постала проблема забезпечення сільських шкіл тими ж учителями фізкультури, то їм за роботу з неповним навантаженням (через відсутність достатньої кількості учнів ) платили ставку заробітної плати. За таку заробітну плату в радянські час в селі можна було добре прожити, бо ще й за житло, за його опалення, за електроенергію платила держава.

То може краще було б повернутися до цієї практики, адже запровадження роздутих навчальних планів зумовить збільшення видатків із бюджету, насамперед, на заробітну плату в кілька разів. Або спрямувати ці кошти на інші потреби, зокрема на викладання предметів природничо-математичного циклу. Бо за результатами міжнародного порівняльного дослідження TIMSS-2077 українські восьмикласники зайняли 25 місце із математики і 19 – із природничих предметів серед 50 країн-учасниць, а учні початкової школи 26 – із математики та природознавства з 37 країн-учасниць. Та, очевидно, це мало кого хвилює. Математика, хімія та біологія зачекають. Краще іноземна без учителів, фізкультура та інформатика – без належної матеріальної бази. Все-таки це звучить більш сучасно. І про реформування можна успішно доповісти.

Ігор Лікарчук, директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти,

спеціально для УНІАН

УНІАН в Google News