Як дискредитується ЗНО і множаться золотомедалісти

Не до душі була система зовнішнього оцінювання й для деяких працівників вишів. Адже почало пересихати потужне джерело отримання додаткових доходів за гендлювання  конституційним правом на отримання доступу до вищої освіти…

Не до душі була система зовнішнього оцінювання й для деяких працівників вишів. Адже почало пересихати потужне джерело отримання додаткових доходів за гендлювання  конституційним правом на отримання доступу до вищої освіти… У спину ЗНО забито здоровий осиковий кілок...

Вступні іспити повертаються?

Іще не встигла пройти ейфорія у нинішніх керівників Міносвіти від начебто «успішного» проведення у 2011 році зовнішнього оцінювання знань абітурієнтів, як у пресі з’явилося повідомлення про результати соціологічного опитування, організованого компанією Research&BrandingGroup, кілька тижнів тому. За даними цього опитування 48% українців вважають, що необхідно у вступну кампанію повернути вступні іспити.

Немає ніяких підстав не вірити, чи абсолютно однозначно сприйняти цю інформацію. Звичайно, можна було б стати на сторону деяких коментаторів цієї новини, які вважають, що начебто дане дослідження замовлене освітнім міністерством та окремими вищими навчальними закладами з метою подальшого наступу на систему зовнішнього оцінювання. Або підтримати думку інших, що його начебто ініціювали покровителі окремих абітурієнтів-незнайок нинішніх і майбутніх, щоб створити видимість «народної» підтримки повернення вступних іспитів. Однак, на нашу думку, ситуація є не такою однозначною.

Для початку звернемося до результатів опитувань, що їх проводили відомі вітчизняні  соціологічні кампанії, починаючи з 2005 року. Так, за даними досліджень Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва кількість тих, хто вважав вступ до ВНЗ за результатами зовнішнього оцінювання кращим від системи вступних іспитів у 2008 р. склала 32,4%, а у 2010 р. – 40,8%. У цільовій групі (це ті, хто безпосередньо мав справу із зовнішнім оцінюванням),  кількість прихильників зовнішнього оцінювання у 2010 р. досягла майже  62%.  Звернемо увагу на те, що це дослідження проводилося у березні-квітні 2010 р., тобто до того, як новопризначений Міністр освіти і науки Дмитро Табачник узявся «реформувати» зовнішнє тестування. У березні 2011 р., після того, коли відшуміли баталії тестування-2010 р., яке проводилося за новими правилами, соціологи Фонду «Демократичні ініціативи» фіксують зменшення кількості тих, хто підтримав систему вступу до ВНЗ лише за результатами ЗНО (у цільовій групі) до 57,3%. Як бачимо, рівень довіри до системи, що зарубіжними та вітчизняними експертами була визнана однією із найуспішніших освітніх реформ, почав знижуватися.

Тож результати, отримані компанією Research&Branding, не стали якимись несподіваними, а очікуваними.  Більше того, ми впевнені, що інакше й не могло бути. Сумнівні новації, внесені в Умови прийому до вищих навчальних закладів у 2010 та 2011 роках, так  знівелювали роль та значення зовнішнього оцінювання у системі вступу до українських університетів, що це, нарешті, зрозуміли й пересічні українські громадяни.

Для підтвердження такого висновку, звернемося до фактів.

Як відомо, система зовнішнього оцінювання запроваджувалася для створення рівних умов доступу до вищої освіти. Тобто, йшлося про те, що кожен абітурієнт повинен мати однакові можливості для виявлення рівня своїх знань. На оцінку, яку він отримував, склавши тести у 2008-2009 рр., не впливала школа, де абітурієнт навчався, місце роботи та посада батьків, їхні фінансові можливості, кумівські, родинні та інші зв’язки. До результатів зовнішнього оцінювання університети не могли додати ніяких бонусів, додаткових балів тощо. Складаючи тести, усі були в однакових умовах: діти бідних і багатих,  мажори й прості хлопці та дівчата з віддалених сіл і містечок, медалісти й шкільні «трійочники», ті, хто закінчив школу дуже давно і ті, хто щойно здобув середню освіту в найпрестижніших навчальних закладах України. Вони отримали однакові завдання, однакові умови для того, щоб показати свої знання, і скористатися отриманими результатами. Але чи подібна рівність могла прийти до душі тим, хто давно вважав себе небожителем чи, хоча б, претендентом на цей статус. Не до душі була система зовнішнього оцінювання й для деяких працівників вищих навчальних закладів. Адже почало пересихати потужне джерело отримання додаткових доходів за гендлювання  конституційним правом на отримання доступу до вищої освіти. І тому, мабуть, недарма чотири  рази (!) у 2008-2009 роках  опозиція у Верховній Раді блокувала прийняття закону про зовнішнє оцінювання.

Але їхній час настав. Навесні 2010 року новопризначене керівництво освітянського міністерства  розпочало переформатування основних засад проведення вступної кампанії. У дуже стислі терміни були внесені зміни до уже затверджених Умов прийому. Ще більш швидше вони пройшли погодження та державну реєстрацію в Міністерстві юстиції, що вже було дивом дивним, адже на подібну процедуру, як правило затрачалися тижні… А у цьому випадку все було зроблено за кілька днів. І ті норми, які раніше, на думку спеціалістів Мін’юсту суперечили чинним нормативним документам, стали їм відповідати… Такими, що відповідають чинному законодавству, були визнані й чергові зміни до Умов прийому що побачили світ наприкінці уже 2010 р.

«А для чого зовнішнє оцінювання? Краще купити гарний середній бал атестату»

А тепер настав час подивитися на те, як вплинули ці зміни на реалізацію конституційного принципу рівного доступу до вищої освіти.

Так, за даними Громадянської мережі «Опора», що здійснювала спостереження за зовнішнім оцінюванням і проведенням вступної кампанії, за право здобувати ступінь бакалавра у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації зареєструвалося майже 290 тисяч абітурієнтів. У системі «Конкурс «засвітилися» 194 566 сертифікатів зовнішнього оцінювання.  Таким чином, майже 100 тисяч абітурієнтів зовнішнє оцінювання не проходило. Отже, зміни до Умов прийому фактично розділи абітурієнтів на дві частини: тих, хто складав тести і тих, хто від цієї процедури був звільнений. Якщо це можна назвати рівними умовами, то з однаковим успіхом українську освіту можна назвати європейською. Зрозуміло, що ніхто цьому не повірить.

Точно так не варто вірити й тому, що рівні умови мали ті, хто став студентом, подавши до приймальних комісій сертифікати зовнішнього оцінювання, отримані  в різні роки. Таких у 2011 році було кілька десятків тисяч. Досвідченим працівникам приймальних комісій навіть у страшному сні не могла привидитися ситуація, коли б абітурієнт приніс разом із документами результати вступного екзамену, складеного кілька років тому і вимагав би зарахувати його у поточній вступній кампанії. Але із сертифікатами, отриманими в попередні роки, це вже не страшний сон, а сьогодення. Дарма, що тести у різні роки були різними, змінилися програми зовнішнього оцінювання, що подібна практика суперечить елементарним науковим постулатам…

А чи можна назвати кроком до утвердження конституційного принципу рівності доступу до вищої освіти врахування під час вступу так званого середнього балу шкільного атестату. Цей крок у Комітеті Верховної Ради з питань освіти і науки освіти називають європейським. Дуже б хотілося побачити справжню європейську країну, де шляхом арифметичного додавання сумують оцінки випускника (виставлені за критеріальною шкалою), і переводять їх у рейтингову шкалу за вкрай примітивною та недосконалою методикою… Відсутність державних стандартів освіти, єдиних критеріїв оцінювання, різні заклади освіти, різний рівень вимогливості до учнів та ряд інших об’єктивних і суб’єктивних чинників волають про те, що подібний крок як з точки зору педагогіки, так і науки про освітні вимірювання є безглуздим. Однак, ця норма у вступній кампанії діє уже другий рік. І сьогодні уже немає сумнівів у тому, що це рішення  не  мало позитивного впливу на якість роботи школи, а от до відродження полювання у ній за гарними оцінками напередодні випускного балу привело. На цьому полюванні є і мисливці, і здобич. Є й зброя, що діє безвідмовно та упевнено – хабар.

Про це свідчить і дослідження, проведене фахівцями Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти. Його результати показують, що кількість так званих «медалістів»  у 2011 році значно зросла. Так, якщо за результатами 2008-2009 н.р. школи України закінчили 4,7%  осіб, нагороджених золотими та срібними медалями (до загальної кількості випускників), то за результатами  2010-2011 н.р.  їх стало 7,5%. Зокрема, у Чернівецькій області приріст склав 8,2%, у м. Севастополі – 4,7%, Тернопільській – 4,3%, Київській – 4%. То ж зростання кількості медалістів відбулося, а збільшення кількості тих, хто під час тестування показав гарне знання теореми Піфагора, немає. Зрозуміло, що у пересічного українця виникає елементарне питання: «А для чого зовнішнє оцінювання? Краще купити гарний середній бал атестату?»

У спину ЗНО забито здоровий осиковий кілок

Своєрідних бонусів у дискредитацію системи зовнішнього оцінювання додало запровадження переваг абітурієнтам, які навчалися на підготовчих відділеннях вищих навчальних закладів і мали можливість заплатити за це пристойну суму (думайте про рівні умови доступу до вищої освіти). Ще й величина цієї переваги обрахована в кількості двадцяти балів. То ж нагадаємо, що для отримання додаткових двадцяти балів під час зовнішнього оцінювання необхідно відповісти на 15-20 питань, тобто показати знання. Але для чого вчити, повторювати програмовий матеріал, переживати, складаючи тести, коли можна записатися на курси, заплатити гроші, якось там скласти іспит та отримати тих же 20 балів.

Між іншим, є ще один аспект цієї проблеми. Бонусне стимулювання абітурієнтів до відвідування підготовчих курсів очевидно мало б вплинути на значне поліпшення рівня їхніх знань, що мали б продемонструвати результати зовнішнього оцінювання. Та цього не сталося.  Результати зовнішнього оцінювання, як і минулого року, свідчать про низький рівень знань майбутніх студентів, незважаючи на навчання на підготовчих курсах, врахування середнього балу атестату і, навіть, зниження загального рівня складності тестів, що використовувалися у 2011 році. То що ж домоглися такими, з дозволу сказати, «реформами». Нічого іншого, крім зниження рівня довіри населення до зовнішнього оцінювання, що, очевидно, і  вплинуло на результат, отриманий під час соціологічного опитування, про яке йшлося вище. Та власне, таке завдання і ставилося…

Також немає сумнівів  у тому, що  формування негативного відношення до зовнішнього оцінювання сприяли й проблеми, які були під час проведення тестування у 2011 році. Однак, ця тема варта окремого коментаря…

Але повернемося до результатів опитування, проведеного кампанією «Research&BrandingGroup». Ми їм можемо довіряти, або не довіряти. Але вони засвідчили факт, що є досить симптоматичним: поява таких результатів щонайменше означає те, що наступ на систему зовнішнього оцінювання, розпочатий у 2010 році,  вступив у нову фазу. У спину системи, що вітчизняними та зарубіжними експертами, визнана успішною, забито здоровий осиковий кілок. І цей удар не є останнім. Про наступні розповімо в майбутньому. У тому, що вони будуть уже немає сумнівів.

Ігор Лікарчук,

Директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти

УНІАН в Google News