Архітектурні легенди міста Лева
Архітектурні легенди міста Лева

Архітектурні легенди міста Лева

18:41, 25.11.2011
14 хв.

Одна з легенд оповідає, що своєю назвою місто завдячує цареві звірів, бо ж звідки на князівському гербі чужа для цих країв тварина?.. Площа дала назву базару, а не навпаки… На Ринку були найширші у всій Європі тротуари…

У середмісті Львова, цього казкового «міста Лева», кожна вулиця, кожна будівля просякнуті духом легенд – іноді похмурих, іноді романтичних. Одна з них твердить, що своєю назвою місто завдячує цареві звірів, бо ж звідки на князівському гербі чужа для цих країв тварина? Можливо, від божества, яке зображали у лев’ячій подобі, і чия святиня, буцімто, знаходилася на теренах майбутнього міста? Але це так і залишилося овіяною мороком легендою…

Достеменною ж є перша документальна згадка про «Львів», яка датується 1256 роком. «Горів Холм, – свідчить літописець, – а заграву бачили з висоти львівських мурів».

Відео дня

Заснував місто галицько-волинський князь Данило Романович і назвав його на честь сина Лева, який згодом переніс сюди свою столицю. Центром давньоруського Львова була Сучасна площа Старий Ринок. Місто надійно захищали укріплення, збудовані з урахуванням природних умов – пагорбів Високого Замку та річки Полтви.

Одного не врахували: Полтва не була достатньо повноводною для такої кількості городян, тому швидко перетворилася на каналізацію; за австрійських часів її заховали під землю. Навколо Старого Ринку були побудовані костели Марії Сніжної та Іоанна Хрестителя, які дійшли до нас в перебудованому вигляді.

Окрасою Львова, його вічним супутником, що відносить нас в князівські часи, є собор Святого Юра. Продовжуючи й завершуючи схили Святоюрської гори, собор пов’язує архітектуру та природу в єдине нерозривне ціле. Ще в часи Данила Галицького тут існував печерний монастир. Близько 1270 року князь Лев побудував серед густого букового лісу для свого дядька Василька дерев’яну церкву на честь Святого Георгія, або Юра. В сучасному вигляді собор збудований у 1744-1764 роках у стилі бароко за проектом Б. Меретина. На дзвіниці собору висить дзвін, відлитий у Львові 1241 року – найдавніший з дзвонів, що збереглися на території України. Згодом собор став кафедральним, а дім біля нього – резиденцією греко-католицького єпископа. Ансамбль собору Святого Юра – це не просто значна пам’ятка своєї епохи, він увібрав в себе всі характерні риси львівського бароко, став його підсумком та найвищим виразом.

Після смерті Юрія ІІ – останнього князя з правлячої династії Романовичів, скориставшись усобицями, польський король Казимир ІІІ Великий у 1349 році підкорює Львів. Доля міста вирішилася на кілька століть.

Після завоювання королем Казимиром ІІІ центр міста, який тоді знаходився на сучасні площі Старий Ринок, було перенесено південніше. Будівництво нових кварталів король доручив запрошеним з Німеччини ремісникам. Німці будували за зручним для себе зразком: центральна площа, оточена житловими кварталами, лінія укріплень. Площа дістала назву Рінг (кільце), у місцевій промові це слово трансформувалося у «Ринок». Отже, площа дала назву базару, а не навпаки. Житлові квартали та оборонні укріплення навколо нової площі зводили на кшталт західних – так утворилося «місто в мурах», або Середмістя.

Тут кипіла торгівля, розміщувалося міське управління, здійснювався суд, влаштовувалися різноманітні урочистості. Не було, мабуть, події в історії Середньовічного Львова, не пов’язаної з Ринком, тут вирували повстання та революційні пристрасті.

Львівська площа Ринок – рідкісне явище в містобудуванні: від неї променями відходять 8 вулиць, що було рідкістю для Середньовіччя. Упродовж століть на Ринку селилася міська верхівка. Протягом XVI-XVII століть утворився унікальний ансамбль житлових будинків – єдиний в Україні. Кожен будинок Ринку мав не тільки неповторне архітектурне обличчя, а й власний колір. Ця львівська поліхромія була знищена австрійськими властями у ХІХ ст., і тільки в 80-х рр.. ХХ ст. її вдалося відновити.

За твердженням відомого німецького мандрівника XVI століття Груневега, на Ринку були найширші у всій Європі тротуари – ними могли йти одна навпроти одної аж дві пари. Але сама площа не мала знаменитої сьогодні львівської бруківки. Розповідають, що коли австрійський імператор Йосиф ІІ приїхав до Львова, то його карета на Ринку загрузла в багні. Імператора винесли на руках, а карету витягали волами. Упорядковувати площу почали тільки наприкінці XVIІІ століття – замостили, поставили фонтани.

Будинок під номером 1 на площі Ринок сьогодні – це львівська ратуша, будинок міськради, серце міста. Її будівництво датують серединою XІV століття. Ратуша неодноразово горіла й руйнувалася, але завжди реконструювалася.

У ХІХ столітті, коли до цоколя ратуші були зроблені численні прибудови господарського характеру, у ньому утворилася тріщина. Спеціальна комісія вирішила, що з ремонтом можна почекати. За іронією долі вежа завалилася саме під час складання офіційного акту. Будівництво нового будинку ратуші коштувало астрономічних на ті часи 500 тисяч крон. Вежа піднялася на висоту 65 м; не забули й про годинник. З часом купол будівлі увінчали зубчасті завершення.

Король же Казимир Великий у 1368 році заклав наріжний камінь Латинського кафедрального собору. Будівництво, як це бувало всюди в Європі з великими готичними соборами, тривало довго. У випадку Львова – майже два століття. А скільки було перебудов! Не дивно, що цей храм є своєрідним підручником з архітектурних стилів: від готики і ренесансу до бароко і рококо, і далі – до модерну.

Недарма середньовічні автори називали Львів «містом ста народів» – здавалося, що це порт одразу за брамою міста. Також Львів став вотчиною одразу трьох митрополій – латинської, православної та вірменської. Кожна громада мала свою дільницю – їх легко віднайти за назвами вулиць, що збереглися донині.

Помітну роль в житті міста відігравала вірменська община, чиї купці тримала в руках східну торгівлю, а ремісники славилися по всій Європі. 1363 року було закладено Вірменську церкву. Колись на її місці був сад з заморських дерев, плоди яких в розрізі нагадували хрест. То була айва. Багатий львівський вірменин Юрко Івашкович розцінив це як знак Божий. Тоді на вулиці Вірменській збудували церкву, а в основі її плану поставлено форму грецького хреста. Згодом тут утворився цілий комплекс з неповторним бенедиктинським монастирем та Палацом єпископів.

Українці-русини мали свій Успенський храм. Церква кілька разів руйнувалася та відбудовувалася, поєднавши в собі традиції будівлі з каменю у стилі Ренесанс з місцевою традицією дерев’яних храмів. Гордістю храму є ікони, які збереглися від первісного Успенського іконостасу. До ансамблю також належить дзвіниця, або вежа Корнякта, яку колись прикрашав найбільший дзвін Галичини – «Кирило», чий звук заглушав дзвони костьолів, що викликало невдоволення католицького духовенства.

Велична пам’ятка стародавнього Львова – церква Святого Андрія. Колись це був Бернардинський монастир. Перші споруди почали зводити ще в XV столітті, архітектором нинішнього ж ансамблю XVІІ століття був Павло Римлянин.

Придивіться до фасаду – і побачите статуї святих бернардинського ордену, а в нішах другого ярусу – скульптурні зображення богоматері і апостолів Петра і Андрія. Про келії монастиря ходить багато легенд: то якісь кістки знайдуть, то привид блукає, то грамота Дракули, кров`ю писана, спливе в розмовах.

Домініканський костел був збудований одним з перших у Львові монахами-домініканцями на прохання дружини князя Лева, угорської принцеси Констанції. На фасаді собору вкарбований напис латиною: «Богу єдиному честь і слава».

Іншого роду пам’ятка – залишки оборонних укріплень XIV століття з Міським та Королівським арсеналами, Пороховою вежею – найбільшою у системі фортифікації Львова.

Це був час особливого напливу до Львова іноземних купців, які будували власні будинки, монастирі й церкви. До цього періоду відноситься каплиця Трьох святителів, капели Боїмів та Кампіанів з їх родовими усипальницями, а також комплекс споруд  Львівського братства, яке зіграло значну роль в просвіті народу й укріпленні православ’я в Україні.

На зміну економічному та мистецькому розквіту XV-XVI століть прийшов неспокій XVIІ. Часті епідемії, напади татар і турків виснажили ресурси потужного міста. До спустошення доклали руку й козаки своїми походами. Від наступу Богдана Хмельницького вдалося відкупитися лише за величезну суму грошей. Укріплення Львова витримали 24 облоги, і лише в 1704 році шведський король Карл ХІІ таки здобув Львів, пограбувавши міську скарбницю.

Найдавніший храм Львова в стилі бароко – костел Єзуїтів, збудований на честь Святих Петра й Павла в XVIІ столітті за класичним взірцем церкви Іль Джезу в Римі, прототипу для тисяч сакральних споруд Європи та Америки того часу. Монахи-єзуїти вважали, що оскільки їх покровитель – Ісус Христос, то й дзвіниця храму його ордену має бути найвищою. До нас вежа, на жаль, не дійшла…

З костелом пов’язано багато похмурих легенд. Кажуть, як тільки храм побудували, прийшов до ченців невідомий, приніс чималу суму грошей і попросився вступити до ордену. Монахи погодилися, та невдовзі неофіт почав вихвалятися своїм станом та грошима. За що і дістав покарання: ченці замкнули його в підземній келії. Відсидка поглядів пана не змінила. Одного дня до костелу зайшов блідий чоловік у чорному, який сказав, що зможе переконати непокірного ченця у загальній рівності. Чути було, що чоловіки у келії сваряться, а коли все затихло, в келії нікого не було. Лише шматок пергаменту у кутку... Так народилася легенда про Чорного монаха, що продав душу Дияволу.

Невідомо, якою була б подальша доля міста, якби під час першого Поділу Польщі, Галичина не дісталася Австрії. Для Львова почалося нове життя – вже як Лемберга –  столиці Коронного Краю Галичини і Лодомерії, з усіма привілеями та ще й на заздрість колись королівському Кракову. В 1867 році Львів увійшов до складу Австро-Угорщини.

Львів початку ХХ століття подарував історії України видатних митців, письменників та громадських діячів. Роки піднесення перекреслила Перша світова війна. Офіцери українського походження восени 1918 року перебрали владу у місті – так утворилася Західноукраїнська Народна Республіка. Невдоволення цим поляків переросло в нову повномасштабну війну. Вояків помирила лише земля – на Личаківському кладовищі щороку разом поминають своїх прадідів колись непримиренні українці та поляки.

Львів ненадовго повернувся у лоно Польщі. Друга світова війна визначила подальшу долю міста – таємний протокол Молотова-Ріббентропа приніс нових, радянських вже, «господарів». І лише з незалежністю України знову замайорів над міською ратушею синьо-жовтий прапор.

Так протягом століть представниками різних націй і вірувань складався унікальний архітектурний ансамбль центру Львова.

У 1618 році в німецькому місті Кельн виходить у світ черговий, шостий том видання з серії "Опис міст світу". В цьому багатотомнику було розміщено описи найвідоміших тогочасних міст з відповідними ілюстраціями. Для нас шостий том цінний тим, що в ньому було розміщено опис та графічну панораму міста Львів. Вже тоді, гортаючи сторінки видання, читачі отримали змогу познайомитися з унікальною архітектурою Львова, неповторною композицію силуетів веж, бань церков та дзвіниць. З упевненістю можна сказати, що у 1618 році Львів вперше дістає європейське визнання, що в ті часи дорівнювалося до  світового визнання.

 Вдруге назва міста Львів звучить на увесь світ, коли майже за 400 років у грудні 1998 року, під час 22-ої конференції Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в японському місті Кіото, його заносять до Списку всесвітньої культурної спадщини. В історії Львова це стало, безперечно, визначною подією. Сьогодні в цьому Списку більше 100 урбаністичних об’єктів – історичних міст або їх найвизначніших частин. Тепер Львів стоїть у списку поряд з такими містами як Париж, Венеція, Рим, Флоренція...

 У Списку під реєстраційним номером 865 тепер значиться історичний архітектурно-містобудівний комплекс центральної частини Львова, що складається зі 120 гектарів давньоруської та середньовічної частин міста, а також території собору Святого Юра на Святоюрській горі та гори Високий Замок.

Комітет ЮНЕСКО подав наступні причини внесення Львова до Всесвітньої спадщини і відповідність таким критеріям:

- Критерій ІІ: За своєю міською побудовою та архітектурою Львів є видатним прикладом синтезу архітектурних і художніх традицій Східної Європи з такими ж традиціями Італії та Німеччини;

- Критерій V: Політична і торгівельна роль Львова завжди притягувала певну кількість етнічних груп з різними культурними і релігійними традиціями, які становили різноманітні та все ж взаємопов`язані спільноти міста, доказом чого завжди був і є міський архітектурний ландшафт.

Але, не дивлячись на особливий статус, пам’ятки культури часто піддаються перебудові з боку громадян, підприємств, церковних організацій, що призводить до зміни первозданного зовнішнього вигляду чи інтер’єрів. На території заповідника з’являються новобудови, що вносять дисонанс в історичне оточення. Порушення вимог ЮНЕСКО щодо догляду та утримання об’єктів призводить до побоювань, що історичний центр Львова можуть виключити зі Списку Всесвітньої спадщини.

Така прикра перспектива не залишає байдужими як простих львів’ян, патріотів свого міста, так і владу.

У жовтні цього року мешканці Львова, будучи занепокоєними несанкціонованим будівництвом в Середмісті, направили колективне звернення до Центру Всесвітньої спадщини. А мер міста Андрій Садовий на брифінгу цього ж року заявив: «Взагалі в ідеалі треба було прийняти окремий закон [стосовно Львова]. Немає в Україні другого такого цілісного комплексу, як у Львові, де 120 га є у списку ЮНЕСКО. Держава повинна нести свою відповідальність та співвідповідальність… Це не є проблема тільки Львова, це є надбання всієї держави України».

Я маю велику надію, що за наявності у місті кваліфікованих реставраторів та наукових працівників, за сприяння влади, з`явиться можливість з часом розв`язати всі правові, організаційні, методичні та практичні питання розвитку міста як історичного об`єкта всесвітньої спадщини. І ще не одне століття, блукаючи вулицями міста Лева, вдихаючи їх своєрідну ауру, можна буде прочитати незнищенний літопис України.

Влада Прокаєва,автор проекту «Наша спадщина», заступник завідуючого кафедри ЮНЕСКО Дипломатичної Академії при МЗС України, голова Фонду «Обдаровані діти – майбутнє України»

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся